![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
Ярило.Бог Весняного Сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті. Корінь слова Яр- означає ярий, нестримний, збуджений, сильний, завзятий, пристрасний, гнівний.
Там жито копою,
А де ж він не зирне –
Там колос зацвіте...
...І почав тоді Ярило по ночах ходити. Де він ступить ногою - ярина виросте, як подивиться на поле - квіти зацвітнуть, гляне в ліс - пташки защебечуть, а у воду гляне - риба стрепенеться. І ходить Ярило по темних лісах, селах, хуторах і на кого гляне, у того серце коханням спалахне. Торкнеться у сні молодого хлопця - кров закипить, дівчину зачепить - як іскра, спалахне. і виходять дівчата й хлопці надвечір на Ярилове поле хороводи водити та пісень співати. Не зчуються, не зоглядяться, як і ніч пройде, як зорі погаснуть, як місяць сховається і на травах засяють сльозинки роси...
Білоруси уявляють собі Ярила молодим гарним парубком, який їздить верхи на білому коні, в білій кереї, з вінком квітів на голові. В правій руці він тримає людську голову, а в лівій - сніп житних колосків
Наш Ярило ходить пішки в білій кереї з вінком маків і хмелю на голові. В правій руці він носить серп, а в лівій - сніп жита, пшениці та всякої пашниці
джерело Антологія українського міфу: У 3-х томах — Том 1 Валерій Войтович
День святого Юрія (23 квітня (6 травня) за православним календарем в Україні відзначається свято Юрія (Георгія)-Побідника. Дві тисячі років тому ця календарна точка відповідала вступу Сонця в сузір'я Тільця. Міфологічно активну (чоловічу) енергію Космосу вособлює образ священного Бика (Тільця, Тура).
У наших предків це був золоторогій тур. На тій порі він уважався священною твариною. Слово “тур” (“тура”) деякими східними мовами (давн. Інд., перс., курдськ.) означає: дужий, швидкий, активний, ярий. Водночас слово ярий в український мові виступає з означенням: весняний, молодий, буйний, пристрасний, палаючий, загалом - активний. Тому період вступу Сонця в сузір'я Тільця предки-язичники урочисто відзначали як свято народження Ярила - божества, що втілює плодючу стихію весняного сонця. Отже, сонце-Ярило - це сонце-Тілець (Бик, Тур). Особливої священности надавалось рогам тура. Туровий ріг-ритон (посудина для пиття) у наших предків був обов'язковою приналежністю урочистих обрядів та бенкетів. З археологічних розкопок відомі турові роги, оздоблені карбованим сріблом та позолотою. Ріг - один із головних атрибутів язичницьких богів. Він сповнювався вином радості або полум'ям печалі. В дні свята бика убирали стрічками й квітами, водили по селу. Кожний стрічний за звичаєм має пригостити священну тварину - дати пожертву. Добрим знаком вважається, якщо бик-тур штовхне (буцне) даючого пожертву. Це, за повір'я, надає людині здоров'я та плодючої сили. У традиціях українського села ще й сьогодні зберігається звичай обрядового вигону худоби на пасовисько в день святого Юрія. За традицією господар має взяти гілку свяченої верби (першодерево світу) і нею супроводжувати скотину аж до вигону.
Сузір'я Тільця-Тура вважається священним у більшості народів світу. Згідно багатьох міфічних переказів, Тілець у системі галактики - це своєрідний астрополярний центр, що скеровує весь рух зір і планет, обмежуючи як внутрішньо так і зовнішньо. І цим він оберігає світ від глобальних катастроф. Образно - Тілець своєрідний небесний пастух. І навіть саме свято Юрія називають святом пастуха. За міфопоетичним уявленням слов'ян і, зокрема, українців, бойова палиця бога-громовника Перуна змінює свою полярність на супротивну саме в точці літа. Після свята Купала вона вже не оживає, а губить і руйнує. Під цю ж пору, за звичаєм, проводиться обрядове поховання Ярила.
В християнські часи місце язичницького Тура-Ярила тепер переймає святий Юрій-Побідник. Фонетична спорідненість імен Юрій (грецьке Георгій) і Ярило є явищем закономірним, а не випадковим. За переказом великомученик Георгій (Юрій) жив у IV столітті в Каппадокії. Він був шляхетного роду, відзначався військовою доблестю, відвагою й досяг звання тисяцького. Святий Георгій сповідував віру Христову. І коли тодішній цар Діоклетіан улаштував нелюдський суд над християнами, він відкрито виступив проти нього, звинувативши царя в жорсткості й викриваючи його нечестивість. Діоклетіан, приховавши гнів, спробував схилити Георгія до відречення від Христа. Та, побачивши, що віра його непохитна, наказав ув'язнити й жорстко катувати. Після того, як ніякими найстрахітливішими тортурами не вдалося схилити святого мученика до відречення, йому стяли голову. Мощі святого Георгія були покладені на батьківщині його матері, згідно заповіту.
Неподалік від місця поховання, поблизу гори, виходив з озера лютий змій-людожер. Змія стала обожнювати й по черзі віддавати від кожної родини по одній дитині. Черга дійшла до єдиної доньки царя. Та коли Змій вийшов з води, щоб поглинути жертву, раптово з'явився юнак на білому коні і вразив Змія у відкриту пащу. То був Георгій (Юрій)-Побідник. Так, будучи воїном царя земного, він явив себе звитяжним воїном Царя небесного. І в народній свідомості він живе як змієборець. Змієборцем уважається й давньоіндійський бог блискавки й грому Індра, котрий своєю “ваджрою” (імовірно, тризубець або духова палиця) вразив дикого демона-змія Вритру, що ховався у водах поблизу гори у утримував води.
В іранській міфологій богом неба уважається Агур Мазда. У день святого Юрія “знаючі” люди, виганяючи худобу на пасовисько, виголошують ось таку замову від вовків: “Святий Ягодій (Юрій)-Побідоносець їхав на Осіянській горі, на червоному коні звір-вовків збирати, щоб не йшли моє стадо поїдати"
Володар неба, згідно міфопоетичних уявлень, є водночас і володарем первісних вод. На землі первісною водою вважається роса. Роса в день святого Юрія - священна: “Юрієва роса краще вівса”. В українській міфопоетиці святий Юрій немовби переймає естафету небесного воротаря від своїх язичницьких попередників: Ярила, Тура, Урана, Турана. Він - Божий ключник, що відмикає небо й випускає росу - Божу красу.
“За повір'ям у день Юрія вся природа наповняється плодючою силою. Тому за звичаєм цього дня качаються по зелених сходах жита, беручи приклад з корів і коней, аби окропитися цілющою Юрієвою росою й набратися життєдайних сил. А на майданчиках та околицях чоловіки міряються на силу, атлетизм, спритність та влучність у стрільбі з лука. Цього дня також поминають померлих родичів і особливо вояків” (Ткач М. День святого Юрія. Українська культура № 3, 1995, с.16).
Обрядовими справами в день святого Юрія вважаються пшеничні калачі високої форми та пироги з сиром. Калачі символізують плодючість та активність, а пироги - чоловічу потугу й силу. джерело
(уривок)
...
А вже весна воскресла,
Що ж вона нам принесла:
На жіночки рубочки,
На дівочок віночки,
А парубкам шабельки,
Щоб ішли до війни 1 —
думається мені не про цісарську бранку, як видавцям, і навіть не про козацьку традицію, а значно раніші форми парубоцької дружини — про котру буду говорити нижче.
Тим я зазначив головніші мотиви, які відбиваються в нинішнім великоднім репертуарі. Вище я звернув на те увагу, що через свої вагання між Благовіщенням і Юрієвим днем, двома великими весняними святами, великодні обходи забрали багато такого, що належить до сих свят. Між іншим і з військових відправ, правдоподібно, дещо належить св. Юриєві, патронові їздців, ловців і вояків. Впливи старої християнської легенди про ясного вояка-їздця і змієборця дуже давно, мабуть іше перед християнізацією, в чорноморсько-дунайських стичностях, відбилися на нашім фольклорі і зв’язалися з старшими традиціями великого весняного свята. Я сподіваюсь повернутись до сього образу пізніше, коли буде мова про переймання християнської легенди, а тут тільки принагідне згадую повість про чудо св. Георгія, що сталось над «руським воєводою» під час походу на малоазійське місто Амастру на поч. IX в., як одну з ілюстрацій того, як давно образи святих їздців Георгія і Дмитра вражали уяву чорноморських піратів і вояків, коли вони стрічались з їх культом.
В подробицях вірувань, зв’язаних тепер з днем св. Юрія, «сімнадцятим тижнем на Різдві», можна завважити такі характеристичні подробиці. Се свято весни вже вповні розвиненої — трави, що виросла, збіжжя, що посходило. «В сей день сходить весна на землю» 2.
1 Мат. етн., XII, с. 146.
2 Мат. етн., XV, 41.
Та Юрай мати кличе,
Та подай, матко, ключа
Одімкнути небо, випустити росу (Чуб., 30).
Далі се збивається на антитезу дівоцької і парубоцької краси — тому що сей величавий заспів зійшов на вступ до жартливої веснянки.
В одній пінській колядці сі весняні і літні «святця», пов’язані з іменами церковних святих, вираховуються в такім порядку:
Першеє святце святе Юриє,
Другеє святце святий Петро,
Третєє святце свят Ілія:
Святе Юриє землю одомкає,
Святий Петро жито зажинає,
Святий Ілія у копи складає
(Чуб., 337).
В галицькій колядці протиставляються св. Дмитро св. Юрій — один приводить зиму, другий — літо:
В святого Дмитра труба із срібла,
В святого Юра труба із тура
[вар.: з буйного тура].
А як затрубив ще й святий Дмитро,
Та й покрив зимков [снігом] всі гори біло.
[Вар.: Гори, долини всі в біль ся вкрили].
Святий Юрію як се затрубив,
Всю кригу розбив, дерево розвив.
Або в ширшім образі:
Як май затрубив пресвятий Юрій,
Зазеленіли гори, долини,
Гори, долини, ще й полонини.
Пішли голоси по всіх низинах,
По буковинах, по всіх річинах,
Та по річинах, по кирничинах.
Усі низини зазеленіли,
Всі буковини сі зашаріли.
Та зозулечки повилітали,
Повилітали, защебетали.
І всі сі річки порозмерзали,
Всі сі кирнички повиповняли,
Пообцвітали все лотадами.
Та всі овечки та заблеяли,
Всі ся вівчарі ізрадували 1.
1 Збираю варіанти, поправляючи подекуди ритм. — Гн., №115.
2 Святий Юрій по межах ходить,
По межах ходить да жито родить,
Із єдиного колосочка да буде жита бочка!
Приспів або: Христос воскрес, син Божий, або: Святий Юрій, син божий. (Українські мелодії зібрав К. Квітка, № 707).
3 Потебня так і доводив, що властиве ім’я cel міфічної істоти Рай, не Юрій, в котрім знайшов був нового «слов’янського бога» Шейн, і се первісно — епітет обжиночного вінка або снопа (II, 172).
(уривок)
...
...В другой песне
Урай матку кличе:
Та подай, матко, ключі,
Одімкнути небо,
Випустити росу.
мифическое лицо Урай11 (может быть, от яр — весенний, молодой, исполненный силы) кличет мать и просит ее подать ему ключи, чтобы отпереть небо и выпустить росу. Эта мать, вероятно, одно и то же с солнцевою матерью, о которой говорится в сказке и в колядках. По известию, внесенному в Ипатьевский список Киевской летописи, солнце было сыном Сварога; таким образом, мать солнца должна была быть женою Сварога, т.е. неба...
НЕСКОЛЬКО СЛОВ О СЛАВЯНО-РУССКОЙ МИФОЛОГИИ В ЯЗЫЧЕСКОМ ПЕРИОДЕ, ПРЕИМУЩЕСТВЕННО В СВЯЗИ С НАРОДНОЮ ПОЭЗИЕЮ
